Sharanagati

Що таке прасадам? Скажімо наприклад, що бхакти кають кухню, де приготують картопляні чіпси. І коли велика вантажівка завантажена чіпсам, готова і водій на виходу дає три сигнали клаксоном і чіпси перетворуються в махапрасадам. „Бо ми бхакти, я водій бхакта, він повар бхакта і ось бхактійські чіпси!”Ні, будь ласка, зачекайте…

Ми шукаємо якість. Наше пропонування не просто подзонити дзвіночком. Ми мусимо дати самі себе. Це наша частина – зробити пропонування, а Його частина – прийняти пропонування. Хіба він би прийняв клаксон внатажівки? Думаю, що Він би хотив щось інше, іншу музику. Його уши дуже чутливі.

І Він звічайно не цікавиться цими річми, що ми готовимо в кухні, бо Він має всі різноманітні прекрасні страви і продукти у Вайкунтхі наприклад. Там є  багато кращих сховищ ніж у Біллі. Але де їсть Крішна? Не у Вайкунтхі.Він їсть вдому, в серцях своїх чистих присвячениих. Він їсть у кухні Мами Яшода. А Мама Яшода спробує їжу „Чи є досіть добра для мого Крішни чи ні?” Одного разу я мав таку реализацію, що Мама Яшода МУСИТЬ пробувати їжу Крішни, бо любовь до їй маленького хлопчика  так сильна, що не може дати йому щось загостре, що сь, чим вигорить свої губи, або щось, у чому чогось немає. Вона обов’язково мусить спробувати чи є смачна їжа. І якщо ні, то щось там додає і тодівона вже задоволена- і Він теж задоволенний.  Але тоді мене захватила шизофренія: „мабуть це не правда. Мабуть таке розуміння неправильно.”Але потім я зустрив одного ачарю і він сказав: „Звічайно,що Мама Яшода завжди спробує їжу Крішни.”

Говоримо про якість вашого пропнування. Річ не тільки в продуктах. Цим способом, коли ви їсте прасадам, річ у якості приймання.Бо духовна сила є в їжі, але хіба ми її почуваємо? Або ми їмо тільки, щоб наповнити свої шлунки, насолоджуватися? Навіть у харчування варто пристутність якості. Ми мусимо бути кваліфікованими приймаючи.

У давних часах був одинь учень, який запитав свого духовного вчителя „Вчителю, маю одну сумниву в свому серці. Є Крішка Джанмаштамі, є Радхаштамі. і не розумію одну річ, яке з них вище: Джамнаштамі чи Радхаштамі?” А Гуру відповідав: „Як це? Це очевидно? Як ти думаєш?” І хлопець сказав: „Ну, так, на Радхаштамі ми маємо піст цілий день, а на Радхаштамі тільки півдня. Можливо, що Джанмаштамі більше свято, бо тоді є великий пост, мабуть цей день важливіше.” Але тоді Гуру сказав: „Як ти міг так елементарно подумати, дорогий мій? Крішна дуже величезний, тому ми служимо Йому. Але Радха дуже солодка, тому можемо їсти ще на обіду.” У Крішни більше респекту, у Радхи – більше солодості. Тому наше свято  Радхаштамі, в ньому є більше солодості, більше нектару. Ти мусиш пити солодкий нектар Радхики.” Хлопець слухав з розплющеними очами і відкритими ушами. Його розум добре працював ітому  він сказав: „Але, Гурудев, тоді чому ми не їмо цілодобово?” Зовсім логичний вивод, не так?

Бо якщо ми можемо пити нектар цілодобово, якщо ми можемо оцінювати так прасадам – цілодобово, ми мусимо цілий день їсти. Нам потрібмний такий настрій, коли ми приймаємо прасадам . Якщо маєте такий настрі, ви мусите їсти цілий день. Якщо ви можете спати у такому настрою, ви мусите спати 24 години в день. Нарешті нова перспектива для брахмачарів, так? „Зліпую свою медитацію. Не торбуйте мене, я в йогі-нидрі.” Але так, як що хтось має таку якість сну,  його служіння могло би бути його сон. Але поки ви не на такому рівні, контролюйте своє харчування і  свій сон.

Незважаючи на це, не забувайте солодку частину Бхактів. Декілька бхактiв розмовляли і один з них сказав: „Знаєте, я прийшов за ради прасадама.”Вони практикували вже пів життя. Другий сказав: „Я також пришов заради прасадама.”А третий признався: „Гм, знаєте…а я залишився за ради прасадама.”

Річ у якості – якісне пропонування і якісне приймання. Трохи важко зрозумити цю якість, коли йде про люди. Коли ми говоримо про божествену милість, все трішки ясніше. Але хто знає силу чистого присвядченого? Вона невидима для очей, не можемо всприйняти її на поверхні. Благословлення діють у вимогливій глубині нашого битії.

(З лекції Б.К. Тиртха Махарадж, 2 вересня 2006, Софія)

Коли ми приєднуємося до співу, магія починає відбуватися. Тому що дуже часто наші души занадто потонули в матерію, в ілюзію – нам майже неможливо взглянути за нею. Іноді нам важко навіть вздвигнутися. Але якщо ми хочемо роздвігнути свою душу, звільнитися від цього троса ілюзії, ми мусимо почати мантрувати  або співати від всієй души.

Кажуть, що найлегше дістатися до Бога, бо Він зовсім близко. Не будьте далеко від Нього! Коли бхаджан залунає, або ми взлітаємо туди, або ті землі спускаються до нас сюди. А можна зустричаємося в дорозі.

Коли ми збіраємося разом вранці, чи коли неможна зібратися, а ви одні, що ви можете зробити? Можете виконати якесь обожнення, піднесіть квітки, ладан…бо якщо починаєте день ДАВАННЯ Богу, це прекрасно. Після цього заспівайте, оспівувайте. Можете оспівувати звичайним способом з „Ом намо бхагавате васудевайа” – це загальна молитва. Або можете заспівати більш емоційно: „Джайа Радхе Шйам Джайа Радхе Шйам”. Як вам подобається. Тоді пісня дасть вашій душі можливість політати. Душа напросто взлітає далеко від ілюзії. І тоді , після цього ранного розриву бар’єрів у  вашій всідомості, ви сідаєте безмолвно, повністю безмолвно, відкираєте все, що варто бути відкито, позбавляєтеся від усіх проблем, від яких варто позбавитися і відкриваєте СВОЄ СЕРЦЕ, вповністю. Це дуже важливий крок, не пропустіть це… І  тоді доторкаєтеся до вервиць…Навколо їх ніби пролітають блискавки. Як це у фільмах – щось відбувається і раптом навколо героя пробігає струм…У вас настільки духовної енергії, що коли доторкнетеся до своїх вервиць, просвітасють блискавки. Це так сильно, так красиво! Така мусить бути якість раннього мантрування – блискавки та громи. І якщо такий могучий початок є, то ваший день буде прекрасним.

Молитви мусять бути направлені за добро інших. Але якщо маєте якусь турботу, будьте готові поділитися нею з Ним. ія думаю, що ви це робите. Щось раптом відбувається і ви кажете: „О, Боже мій!” . Навіть атеїсти це кажуть. Є якийсь інцидент і вони икликають „О, Ісусе Христе!”

Це природно. Ми взагалі пов’язані, ми приходимо з цього джерела. Для душі це природно мати віру. І це дуже природно, коли ти в біді викликати: „О, Господи, допоможи мені!” Але не забувайте про Нього, коли ви щасливі. Тому що коли ми щастливи, ми дуже рідко кажемо: „О, Господи, дякую Тобі!” Нам не треба бути егоїстичними. Хочемо дати всі турботи до Нього: „Це твоя робота, допоможи з цим, ”але коли ми щастливі: „Я сам розберуся з цим.”

Така людська природа. Коли ми говоримо про менаталітет насолодження, не варто бути односторонніми, щоб ми хотили насолоджуватися тільки щастя. Насолоджуйтеся і турботам.

Тим не менш…святі прокладають наший шлях, писання керують нас, а Крішна нас запрошує. Отже, які проблеми ми могли би мати?! Все це тільки нестача віри.

Але відомо, що Крішна має безмежну милість. І він здійснює Свою милість на Своїх відданих неймовірними способими. Не думайте, як Його милість прийде до вас, тільки візмить її. Ми щастливі, коли милість прийходить до нас так, як ми хочемо. Але якщо це Його бажання, тоді нам важче.

Бог не тільки великий, але люблячий. Люблячий і олюблений для багатьох. Через те, ми мусимо прийти до цього, щоб зрозумити, що не люблячий Бог центр уваги, а ті, які Його люблять відданістю-вони наши вчителі. Відчуваєте різницю? Різниця величезна.

Чому? Тому що від них ми можемо навчитися, як Його любити. Звичайно, якщо ми зосереджуємося на Ньому, ми можемо навчитися любити Його слуг. Незважаючи на все, ця комбинація добра. Любий напрямок, який виберемо, любою дорогою ми пійдемо, ми мусимо дістатися до емоційного підходу до Верховного Бога.

Є різні способи підходити до молитви. Довгий час ми хочемо здійснювати свої мети, амбіції і бажання – вони не обов’язково неправильні, але вони трохи прості. Але потім ще в перших філософских лекціях позуміємо, що це не добре молитися Крішні за егоїстичні бажання. Тоді ми шизофреніки – бажаємо аби здійснювалися стільки багато речей, але знаємо, що молитися за них заборонено й погано.  Це не так? І від сильних, здрорових людей з характером, після того, як займемося цією йогою, ми перетворюємося на шизофреніка 21-ого століття.  Як це моливо? Хіба це то, що ми хочемо. Напевно ні. Ми хочемо бути здоровими і сильними. І слід усвідомити своє життя. Якщо допомога Крішни мені ще потрібна, до кого іншого повретатися, кому іншому молитися? Саме ЙОМУ ми мусимо молитися.

Тому не обтяжуйтеся намагатися  щоб заборонити собі молитися. Якщо вам щось потрібне, тільки скажить. Але не кладіть усе до своєй кишені. Будьте готові поділити все, що ви отримали з іншими.

Крім цього ми мусимо навчитися як молитися. Ісюють різні типи молитв, як нприклад молитися за благословлення, за прощення. І на решті, коли ми досягаємо справжню рівнину молитви, ми починаємо славити Бога.

Якщо ми під захистом, це означає, що ми маємо до кого звертатися. Які-небудь проблеми або нещастя ми маємо,  у нас є радник, маємо партнера. Крішна готовий служити нам, але як ми готови служити Йому? Можете виразити свої прости молитви:”О, Господи, думаю, що мені це непотрібно, але яка Твоя думка?” Це дуже важлива частина. Тому що ви можете вільно сказати: „Мнеі потрібно це, мені потрібна Твоя допомога”. Не будьте параноїками: „Чи попросити? Чи помолитися? Краще ні…а мабуть так…Це не првильно…”Ні, просто віддайтеся своїм молитвам. Але завжди залиште рішення ЙОМУ.

Тому що цим способом діємо як ВІН. Він дає такий же вибір Арджакгні: „Я тобі сказав усе – ти вирішаєш.” Цим способом ви можете розповісти все Крішні. Але в кінці не забувайте додати: „Зараз залежить на тебе  вирішити, що бажаєш.”

Тому що насправді все відбувається як Він вибере. Тому й краще було б, коли ми мудрі ще з початку и „представити Йому можливість”, але ще бути задоволеними від того, що ми отриматиме.

Але від цього початкового рівня (каніштха), де ми молимося тільки для себе, ми хочемо кваліфікуватися і швидко дістатися до середнього рівня(мадхйама)- молитися для інших. Бо ми не починаючи, ми практикуючи й хочемо молитися для інших. „Мій Боже, не хочу нічого для себе, єдине для інших я молюся”. Але навіть тоді, якщо ми ще зберегаємо псіхічне ставлення починаючих, ми можемо виконати духовне насильство, . Що це означає? Якщо, наприклад, ми молимося Господу: „Боже, зроби Дамодара такого чі такого. Хай діє так, як я придумав.” Бо ми завжди маємо таке почуття: „О, мабуть цей фруг може статися бхактою. Будь ласка зроби з нього бхакту!”Це те саме! Хочу наказати СВОЄ бажання над цією людиною посредництвом Бога. Це не так? Часто відбувається. Незважаючи на це, що я думаю: „О, я молюся для нього.”Ні. Ми молимося для свого бажання, яке відбувається на ньому. Ми відчуваємо різницю, невже?

Як тоди молитися для інших? Якщо молимо ся ДЛЯ когось, не треба давати увагу тільки своєму бажання, треба закликати милість Бога, керувати Його увагу до цієї людини: „Благаю, дай йому Свою милість. Хай його дорога буде рівною.” Цим способом наша увага, сила наших молитв, направлені до цієї людини й до Бога, і тоді відбувається добра трансмісія. Тому, ми мусим обути дуже обережними в своїх молитвах, бо вони  дуже потужні. Скільки лютина більше чиста, стільки потужніше їй молитва.

І так, не забувайте молити ся для себе цим способом про який ми вже говорили: „Це моя думка, моє бажання, але що думаєш Ти?” – не пропускайте другу частину. Не забувайте молитися і для інших:„ Благаю, допоможи їм, нехай їх дорога буде легше, рівніше.” І в кінці, не забувайте молитися в настрою вихваляння. У „Ішопанішаді” є вигук до Бога: „О, мій Боже, величезний як вогонь!”Просто вихваляння: „Ти великий! Ти променистий! Ти потужний!” Це спільне розуміння для Бога – Ти великий. Але ми дуалісти, тому ми молимося складенними долоннями. Тому що в складенних долоннях ми можемо об’єднати  все творення, можемо піднести все, що ми маємо.

Коли Бог прийде до Зелмі, це означає, що Він звільнює всій всесвіт. Незважаючи на це, якщо хтось хоче  залишатися тут, може залишитися. Але акт звільнення всього всесвіту вже зроблений. Зроблений принципово; мабуть я технично не беру участь у цьому, але це зроблено.

Тому що речі у всесвіті плавучи, діючи на різних рівнях. Мабуть ми бачимо тільки один вимір і ми не в стані побачити інші виміри. Напевно ми думаємо, що тут ми седимо п’ятнадцать людей, але хто знає, можна тут між нами ще присутні декілька ангелів, півбогів, стародавні бхакти й майбутні бхакти. Ми бачимо тільки один вимір.

Коли в „Чайтанаї Чаритамріті” зхадано про рисовий фестиваль – роздавали рис з йогуртом, це було дуже радісно свято, де роздавали прасад – там сказано, що були присутні тисячі, мільйони бхакти. Можливо їх було ледве дюжина – видимі, але невидимих було мільйони. Мабуть це, що я скажу звучить трішки еретично, але деколи шастри користують якісь вирази, щоб прсто показати гідність і масштаб цього, що відбувається. Не треба приймати це буквально. Розумієте, є багато рівнів правди, реальності.

Розрахувати час – це завдання дуже вимагаючи. Тому що час насправді не існює. Незважаючи на це, ми під конторлем часу ця божествена енергія Крішни. Але час трохи спутаний. Він є, але ми не можемо його вловити. Годинник не вимірює час, він просто показує, що щось минає. Зазвичай люди кажуть: „О, час минає.”, а час сміється: „Ні люди минають.”

Деш, або місце, такиж дуже цікавий вимір; не тільки час, але й місце дуже цікаве. Уявіть собі, коли ви серед природи, як ви сприймаєте простір? Оглядитеся навколо себе й усе кругове. Але коли ви тут, усе прямокутне, штучне. Дерево зростає кругове, циліндичне, але коли ви порубаєте його й покладете на дах, воно прямокутне. Тому побудовані міста, наприклад, не дуже природні. Вони обмежують нашу свідомість і перетворюють її в кутову, гостру. Не так мягка, ніжна, кругова, всеосяжна як у природі.

Дуже важливо розумити простір навколо себе. Штучний простір обмежує нас – ставляє перед нами двері, бар’єри, вилиці – тут усе обмежене. А природний простір відкритий для нас.

Простір має дві функції: перша – це обмеженість, друга-відкрите поле. Доки ми на обмеженому рівні свідомості, простір нас обмежує. Коли ми на звільненому рівні, простір простір перетворюється в спрважний деш. Деш або кшетра. Кшетра означає поле, поле діяльності. Цим способом простір нам даний, щоб ми виконали якісь діяльності. Насправді в матеріальній свідомості люди теж роблять це – відбувають міста, заводи, будь-що – заповняють простір навколо себе. Тому, що їм не подобаються пустий простір. Це називається „жах від порожнечі”. Тому й молоділюди малюють графіти на стінах, тому що не любять пустого простору. Те саме й з художниками – зазвичай вони хочуть прикрашати все. так що ми хочемо заповнити простір своїми діяльностями, так?

і так, якщо наше життя дане нам як поле, ми мусимо заповнити його своїми діяльностями. І ці діяльності мусять бути духовними, якщо ми хочемо отримати духовні мети. Тому треба заповнити  це поле, простір навколо нас духовними об’єктами, духовними діяльностями. Цим способом простір нас не обмежовуватиме, а буде нам допомагати виразити свою віру. Це деш – поле нашої діальності.

Поки не знаємо, мусимо просити. Якщо знаєте – теж запитайте, тому що мабуть ви помиляєтесь. Деколи ми дуже впевнені зробити речі, які зовсім неправилні. Прекрасний приклад про це є коли один гопал робив масаж ніг Крішни. Почав з лівою ногою. Робив це пів годину, цілу годину. Крішна дрімав. Хлопець почав думати: „Уже ціла година, як я роблю масаж лівої ноги Кришни, досить. Починатиму з правою ногою.” Це тому, що він впевнен, що це правильний спосіб. І він зупиняє масаж лівої ноги Крішни і починає з правою ногою. Тоді Крішна раптом прокинувся и сказав: „Ні, продовжуй з лівою.”

Ось так і ми іноді дуже рішучі й дуже добре знаємо що робити. Все одно, перевірить. До речі, все в духовному житті треба бути зроблено під керівництвом. У нашій лінії не можеш піти до ЛойБазару, купити мурті й від разу починаєш обожнювати його. Ні! Це треба бути під опіками й  керівництвом духовного вчителя. Як і з багатьма річами. Чому у Вриндавані, завсім у всій Індії, можете знайти стільки мурті, скільки хочеться. Але це не колекція статуй. Під опіками й керуванням духовного вчителя ми мусимо виконувати своє служіння.

Бхакті багато інших осіб з разноманітними ідеями, бо нас, людей, дуже багато. Тому є потрібно, щоб був  хтось, який фокусує все це.  Якщо кожна людина йде за своїми властними капризами, наступив би хаос. А замість хаосу, нам потрібний космос, нам потрібний порядок. А він забезпечуваний від цього настрою – що ми завжди радимося й завжди просимо благословлення за кожну дію, яку ми хочемо виконати.

Зараз слухняний учень розуміє, що мусить просити благословлення на КОЖНОМУ кроці. Таким способом, він стукає до дверей свого духовного вчителя: „Можна мені почистити зуби? Чи даєш мені своє благословлення за це?” А гуру відповідає: ”Геть звідси, поганю! Не турбуй мою практику! Ти нічого не знаєш, дурню!”Тоді наступний висновок – Гурудев сказав мені щоб не питати. І починаєш діяти як хочеш. І коли ти вже зруйнував ашрам, наступний раз гуру прийде й запитає: „Що ж ти наробив, синку?”, ”Ну, все пропало, люди вже не приходять,  ми їх розчаровали й т.д. … але ж, ти розумієш, я ж не хотів тебе турбовати.” „Дурню, ти ніколи не запитаєш, що робити.”

Отже не будьте занадто одержимами власною думкою. Одного разу, наприклад, Шрила Прабхупад подорожував з декількома бхактами. І як ви знаєте, зазвичай, бхакті в присутність свого духовного вчителя дуже стримані, намагаються бути добрими, дуже скромними, проявляють усі добрі якості. Так і цей бхакта мантрував дуже тихенко. Прабхупад сказав йому: „Голосно!” І він почав „Харе Крішна…”Прабхупад знову сказав: „Я скавав тобі, мантруй ГОЛОСНІШЕ!” і після якогось часу наший друг почав  кричати сильно. Тоді Прабхопад сказав йому: „Чому ти мене турбуєш цим шумом?” Отже іноді навіть коли ми слідкуємо за радою свого духовного вчителя, ми можемо зробити помилки. Починаєш мантрувати тихо, він скаже „голосно”, починаєш голосно – він скаже „Перестань!”

Чому так виходить? Невже духовний учитель дурень, який не знає як буде краще – чи тихо, чи голосно? Він це знає дуже добре. Але ВИ не знаєте що робити й як це добре зробити. Тому й він робить все, що може з різними типами пацієнтами.

Поперше мусимо зрозумити свої можливості й свої границі. Треба досліджувати й зрозумити основновні принципі спільності, а також і філософії. А коли ми узнаємо ці базові речі, мусимо користуватися їми. Але кожний раз, коли ми захочемо зробити щось інше, просимо благословлення. Це означає – не заради каприза, а під захистом, з благословленням.

Поки ми повністю не довіряємо, ми завжди хочемо знати чому. Але якщо матимемо повну довіру, ми можемо бути впевненими, що все ідучи до нас від бога, або від Учителя є добре для нас. І навіть ми зараз не розуміємо цього, пізніше все буде ясно.

Але це прийняття всього, що іде зверху, дуже небезпечно. А якщо підмануть мене? А якщо я фанатичний, сліпий послідовник і помиляюсь? Але я вважаю, що справжній учитель не був би задоволеним мати зомбі біля себе. Звічайно, можемо питатися, немає проблеми. Тому що, якщо нам потрібні більше пояснень, ми мусимо захотити їх. Але якщо я маю повну довіру, я можу тоді сказати „так”,  навіть якщо нічого не розумію. Але тому що все, що приходило до мене зверху було для мене добре, заради цієї довіри я можу сказати „так” і наступному кроку.

Але якщо треба ставити свою увагу, ставити всі свої здатності, які ми маємо, я повністю згодний, що питання, розуміння, аналіз теж треба бути ставлено до служіння. Не забувайте як Шрила Шридхара Махарадж пішов у Гаудію Матх, у інстітуцію свого майбутного духовного вчителя, він сказав собі: „О, це, про що вони говорять вповністю за межами мого розуміння, моєї інтелигентності. Тому я користоватиму ВСЮ свою інтелигентність, щоб я був ближче цієї правди.”Тому я вважаю, що це правильне застосування інтелигентності – щоб не сумніватися в авторитеті, а користуватися побути ближче нього. Будь ласка, пам’ятайте це. Це дуже важливо.