Sharanagati

Коли Бог прийде до Зелмі, це означає, що Він звільнює всій всесвіт. Незважаючи на це, якщо хтось хоче  залишатися тут, може залишитися. Але акт звільнення всього всесвіту вже зроблений. Зроблений принципово; мабуть я технично не беру участь у цьому, але це зроблено.

Тому що речі у всесвіті плавучи, діючи на різних рівнях. Мабуть ми бачимо тільки один вимір і ми не в стані побачити інші виміри. Напевно ми думаємо, що тут ми седимо п’ятнадцать людей, але хто знає, можна тут між нами ще присутні декілька ангелів, півбогів, стародавні бхакти й майбутні бхакти. Ми бачимо тільки один вимір.

Коли в „Чайтанаї Чаритамріті” зхадано про рисовий фестиваль – роздавали рис з йогуртом, це було дуже радісно свято, де роздавали прасад – там сказано, що були присутні тисячі, мільйони бхакти. Можливо їх було ледве дюжина – видимі, але невидимих було мільйони. Мабуть це, що я скажу звучить трішки еретично, але деколи шастри користують якісь вирази, щоб прсто показати гідність і масштаб цього, що відбувається. Не треба приймати це буквально. Розумієте, є багато рівнів правди, реальності.

Розрахувати час – це завдання дуже вимагаючи. Тому що час насправді не існює. Незважаючи на це, ми під конторлем часу ця божествена енергія Крішни. Але час трохи спутаний. Він є, але ми не можемо його вловити. Годинник не вимірює час, він просто показує, що щось минає. Зазвичай люди кажуть: „О, час минає.”, а час сміється: „Ні люди минають.”

Деш, або місце, такиж дуже цікавий вимір; не тільки час, але й місце дуже цікаве. Уявіть собі, коли ви серед природи, як ви сприймаєте простір? Оглядитеся навколо себе й усе кругове. Але коли ви тут, усе прямокутне, штучне. Дерево зростає кругове, циліндичне, але коли ви порубаєте його й покладете на дах, воно прямокутне. Тому побудовані міста, наприклад, не дуже природні. Вони обмежують нашу свідомість і перетворюють її в кутову, гостру. Не так мягка, ніжна, кругова, всеосяжна як у природі.

Дуже важливо розумити простір навколо себе. Штучний простір обмежує нас – ставляє перед нами двері, бар’єри, вилиці – тут усе обмежене. А природний простір відкритий для нас.

Простір має дві функції: перша – це обмеженість, друга-відкрите поле. Доки ми на обмеженому рівні свідомості, простір нас обмежує. Коли ми на звільненому рівні, простір простір перетворюється в спрважний деш. Деш або кшетра. Кшетра означає поле, поле діяльності. Цим способом простір нам даний, щоб ми виконали якісь діяльності. Насправді в матеріальній свідомості люди теж роблять це – відбувають міста, заводи, будь-що – заповняють простір навколо себе. Тому, що їм не подобаються пустий простір. Це називається „жах від порожнечі”. Тому й молоділюди малюють графіти на стінах, тому що не любять пустого простору. Те саме й з художниками – зазвичай вони хочуть прикрашати все. так що ми хочемо заповнити простір своїми діяльностями, так?

і так, якщо наше життя дане нам як поле, ми мусимо заповнити його своїми діяльностями. І ці діяльності мусять бути духовними, якщо ми хочемо отримати духовні мети. Тому треба заповнити  це поле, простір навколо нас духовними об’єктами, духовними діяльностями. Цим способом простір нас не обмежовуватиме, а буде нам допомагати виразити свою віру. Це деш – поле нашої діальності.