Sharanagati

(З лекції на Б.К.Тиртхи Махараджа, 3 вересня 2006, Софія)

„В холоді і в спеку я багато страждав; я даремно прожив своє життя.”

Жити даремно – це нестача інтелигентності. Можемо ще сказати: жити даремно це невезіння. Цього разу ми недостали шанс. Не живите даремно! Живите про ЯКУСЬ мету,  добру мету. А якщо му інтелигентні, ми будемо жити про найкращу мету. Якою може бути найкраща мета? Досягнутися материального? Ні, це не буде добре для нас. Є така знайома історична особа, Олександр Великий. Він опанував практично всі цівивлизовані нації того часу, аж до Індії. Але тоді доручив своїм близким: “Коли я помру, покладить мене так, щоб під саваною мої руки були би простягнутими і відкритими.” Чому? Він хотів показати, що “хоча я імператором світу, я покину світ з порожніми руками.”

Все, що ви отримаєте тут, будь-які матеріальні блага – ви все втратите до останньої крапли! Лінива людина скаже: “Тоді чому б мені досягти будь-чого? Коли я втрачу все, чому працювати? “Але поки ви чогось не досяг- як ви можете це заперечувати? Правильно? Спочатку треба отримати, щоб дати потім. Ми повинні вивчити цей метод – спочатку ми наполегливо працюємо, щоб заробити, придбати фрукти, а потім піднести їх Господу. Це спосіб, як не втратити це життя.

Тому й не живите даремно, живите про найкращу мету.

„І про маленке щастя я стался слугою злим люд’ям.”

Це сумна історія матеріального існування, – що заради жалюгідних посібників ми готові зробити будь-які дурниці. Ми готові служити нечесним люд’ям в надії про якусь-небудь користь. Але ми не хочемо служити Богу, хто є найкращим,  хто благодійник всім, щоб задовольнити Його. Подумаєте про ваше життя. Скільки ви витрачаєте на себе, скільки ви дали даремно – служича злим люд’ям – і скільки ви дали Йому.

Але які б не досягнень у нас в житті не були – велике багатство, молодість, синів та сім’ї – це не принесе нам справжнє щастя. Вони можуть принести щастя, але це просто відображення

Ми є частиною процесу навчання. Ми повинні дізнатися, що таке щастя. Спочатку спробуймо простий етап. Але не залишатися там. Майже природно, що люди приймають спочатку низший смак. Але не залишатись там – шукайте вищу істину, вищий смак. І пошук доведе вас до божественного джерела.

Життя коротке. Але займає так багато часу, щоб пережити його. Тим не менше, в порівнянні з вічністю, життя як спалах. Воно має сенс тільки тоді, коли воно присвячене Богу, Крішні. В іншому випадку його зазначають, що  життя точно так само як крапля води, що стікає по  листу лотоса – життя таке минуще. Ми не можемо зробити краплю, щоб залишилася на листі лотоса. Цим же способом ми не можемо залишити своє життя надолго – говоримо про декілька років. З якою метою ми користуємося цими 50-60-80 років? Щоб жити згідно з тілом, з матерією, з біологією й інстиктами? Або ми находимо якусь вищу мету. Ми починаємо піклуватися про свою душу. Від грубої свідомості тіла можемо досягнути до сукшми шарири , наший тонкий организм. Потім, наступний крок – якщо ми зрозуміємо атма-таттву, а істина души- це справжня мета. Цим способом наші долоння будуть повними, повними безцінних речей. І тоді ми не будемо тратити.